Якщо ваша дитина — жертва булінгу

Чого не варто робити:

• Радити дитині самотужки протидіяти цькуванню, не звертати уваги, давати здачі, ображати у відповідь, просто перетерпіти складний період.
• Давати дитині зрозуміти, що вона сама «винна» через «неправильну» поведінку, спосіб життя чи ще щось.
• Намагатися самотужки «розібратися» з кривдником дитини чи її батьками.
• Повністю покладатися на вчителів і адміністрацію школи, не контролюючи ситуації.
• Відмовлятися від переведення дитини в інший навчальний заклад, якщо ситуація зайшла занадто далеко.

Що робити:

• Якщо є щонайменша підозра щодо фізичного насилля, ні в якому разі не зволікайте. Практика свідчить, що фізична агресія не просто повторюється, але й наростає — аж до загрози життю та здоров’ю. У цьому випадку слід одночасно повідомити і шкільну адміністрацію, і поліцію. Ви маєте шанс не лише захистити свою дитину, але й покласти край цькуванню як явищу в конкретному навчальному закладі.
• Якщо ви пересвідчилися, що дитина піддається психологічному цькуванню, повідомте класного керівника, шкільного психолога, дирекцію школи. При цьому чітко сформулюйте проблему, називаючи речі своїми іменами: ні в якому разі не кажіть «у моєї дитини погані стосунки з однокласниками», а зовсім інакше — «мою дитину піддають цькуванню і психологічним тортурам». Наполягайте, що булінг — це насамперед проблема школи і лише потім — жертви та її мучителя. Коли явище отримує своє визначення та однозначну оцінку, можна розраховувати на адекватне реагування. Повернення до замовчування вже не буде.
• Не дозволяйте заплутати себе розбірками конкретних ситуацій — хто що сказав чи зробив і хто більше винен. У цьому випадку ви потонете в деталях і почнете грати в гру насильника «а що я зробив?». Тому говоріть лише про загальну картину.

• Дайте дитині зрозуміти, що вона не одна і що ви на її стороні. Виявляйте до неї любов, говоріть із нею, діліться своїми спогадами про аналогічні ситуації з ваших шкільних років. Знайдіть, за що хвалити сина або доньку, щоб підвищити їхню самооцінку, подарувати впевненість у собі.
• Проаналізуйте, чи все гаразд у вашій сім’ї. Зверніться до незалежного психолога, який не залучений до шкільних процесів. Будьте готові до довготривалої роботи з фахівцем над оздоровленням родинних стосунків.
• Спробуйте дуже обережно з’ясувати, які зовнішні чинники (з-поміж тих, що піддаються коригуванню) могли стати приводом до цькування (надмірна маса тіла, неохайність, недотримання правил гігієни, неприємні для оточуючих звички, нетиповий одяг тощо). Спільно з дитиною працюйте над поліпшенням ситуації.
• Допоможіть дитині обрати хобі, гурток, в якому їй буде комфортно і цікаво і який їй подарує нових друзів зі схожими смаками та захопленнями.
• Віддайте дитину до спортивної секції, що зміцнить її фізично та додасть впевненості у собі.
• Вчіть дитину навичкам впевненої поведінки, вмінню відстоювати свої інтереси, захищати свої кордони, гідно триматися, чітко формулювати думку, голосно відповідати. Спільно напрацюйте набір стандартних відповідей на дражнилки та образи.
• Допомагайте дитині мріяти, вибудовувати плани, уявляти себе в світлому майбутньому, підніматися над буденністю, отримувати стимул працювати над собою.
• Зважте всі «за» та «проти» переведення дитини в інший клас чи навчальний заклад. Врахуйте, що це лише один із паралельних способів вирішення проблеми. В новому учбовому закладі дайте дитині можливість почати все з чистого аркуша: нікому не розповідайте про справжні причини переходу (вигадайте якийсь нейтральний привід). Водночас не спішіть із таким рішенням — можливо, це булер має піти зі школи, а не ваша дитина.
• Якщо мова йде про кібербулінг (цькування в соціальних мережах), допоможіть дитині «почистити» від агресорів свої акаунти, змінити налаштування або взагалі видалити свої сторінки.

Якщо ваша дитина — булер

• Не виправдовуйте свою дитину, не намагайтесь звинуватити в усьому жертву цькування, вчителів, школу… Водночас прослідкуйте, щоб з вашої дитини не зробили цапа-відбувайла: шкільна адміністрація має визнати свою частину провини за неприпустиму ситуацію.
• Допоможіть дитині понести відповідальність за те, що вона накоїла: вибачитись, відшкодувати збитки за рахунок чогось, про що вона мріяла, тощо.
• Пам’ятайте, що ваша дитина потребує любові й допомоги так само, як і той, кого вона ображала. Засудження конкретних вчинків, пояснення їх неприпустимості має супроводжуватися виявами підтримки, формуванням відчуття, що разом ви подолаєте всі негаразди.
• Зверніться до психолога. Пам’ятайте, що послуги фахівця потрібні і дитині, і вам. За його допомогою спробуйте розібратися, чому ваша дитина вдалася до агресії, що не так у вашій сім’ї, вихованні, сімейних традиціях, поведінкових стереотипах.
• Подумайте, чи ваша дитина не відчуває себе жертвою домашнього насилля: те, що ви називаєте «вихованням», дитина може сприймати як психологічні тортури.
• Проаналізуйте, чи не є поведінка вашої дитини віддзеркаленням того, як ви ставитесь до свого оточення. Чи часом не дозволяєте собі критикувати інших, кепкувати з них, роздратовано відгукуватися, акцентуватися на національності, соціальному статусі, способі життя… Ви можете це робити мимохіть, позаочі, в сімейному чи дружньому колі, ніколи не переходячи до особистих образ. Але ваше ставлення до інших людей може відбиватися в дитячій душі, як у кривому дзеркалі, — у гіпертрофованому та спотвореному вигляді. Ви лише говорите — а дитина вже діє.
• Оберіть для дитини таку спортивну секцію, в якій вона матиме вихід своїй енергії та прагнення до лідерства.
• Задіюйте в своїй душі й відповідно в душі дитини такі емоції та почуття, як співпереживання, доброта, милосердя. Подумайте, які добрі справи ви разом могли б робити, кого рятувати, кому допомагати, співчувати…